Понеділок
20.05.2019
22:14
Категории раздела
Поиск по сайту
Реклама
Форма входа
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 10
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Главная » Статьи » Розповіді лісничого [ Добавить статью ]

У вічному мороці

- Вчора у мене був щасливий день, - сказав я ранок директору Ачифу Абдуллаєву. - Я познайомився з залізним деревом.

- Ви були в Московському лісі?

- У Московському? Ні, не був. Це що за ліс?

- Це перлина нашого заповідника. Не бачити Московського лісу - значить нічого не побачити в Ленкорані. Поки не було заповідника, цей ліс підпорядковувався Москві. Ось його і називають з тих пір Московським.

Підходячи до стіни Московського ліси, я помітив глибокий рів, які оточують старовинні замки, а за ним - високий земляний вал. Мосту через рів не було.

- Стрибаємо! - скомандував Ачиф.

Ми стрибнули через рів, за інерцією промчали кроків десять, пірнули під склепіння нависающего плюща і... перенеслися зовсім в інший світ. Сяюче сонце згасло, настала ніч. Очі не звикли до темряви, спочатку нічого не могли розглянути. Здавалося, що ми потрапили у величезну печеру. Зі стелі її звисали довгі пасма ліан, немов сталагміти. А знизу підіймалися безформні статуї стовбурів, схожих на сталактити.

Минуло хвилин п'ять, поки стали вимальовуватися обриси дерев. Те, що здавалося похмурим печерою, перетворилося в тінистий парк. Безформні стовбури дерев, здавалися сталактитами, тепер стали походити на скульптури. Природа-скульптор подбала, щоб усі скульптури були різноманітними, не схожими на сусідні.

- Дивіться, ось олень скаче! - крикнув мені директор Ачиф, вказуючи на один із стовбурів.

- А от баба-яга з помелом, - почув я голос Фармана Алієвича Насирова, заступника директора з наукової частини.

Я озирнувся. Прямо на мене линула справжня баба-яга в ступі і з помелом у руках. Поруч з нею вершник заніс для удару важкий меч - хтось зрубав сук дерева, а той приріс до сусіднього суку та так і залишився висіти зрубаний, але живий.

У залізного дерева дуже тонка кора. Щорічно кора відшаровується і опадає, а сусідні гілки, торкаючись один одного, зростаються. Тому що ні крок, то нова скульптура виростала - перед нами. Що ж це за дерево?

- Темір-агач, - не без гордості за свій ліс відповідає директор Ачиф. - Залізне дерево.

Залізне дерево? Як же я не впізнав його? Напевно, тому не дізнався, що листя тут, у темному лісі, ще не встигли придбати осінню забарвлення і висіли зелені, як влітку.

Попереду посвітлішало, і ми вийшли на луг. Невже це кінець казкового лісу? Невже уцілів лише невеликий острівець?

- На жаль, - підтвердив Ачиф, - уціліло лише дев'яносто гектарів. Один квадратний кілометр. Але й на той зазіхають корови. Вони прагнуть в тінь і витоптують ліс. Дерева ростуть гірше, адже їх і так залишилося небагато.

Попереду промайнуло в кущах кілька корівок. Ачиф, схопивши хворостину, кинувся за ними. Лінивий пастух з винуватим виглядом зник у сусідньому гайку. На межі заповідного Московського лісу я знову побачив рів та земляний вал. Тепер мені стало зрозуміло, для чого це зроблено: захист від корів. Потрібен б паркан, але немає під руками колючого дроту. Ось Ачиф пригнув канавокопатель і огородив ліс на перший випадок ровом - хоч трохи утримає корів. Ліс повинен бути збережений від руйнування. Маленький ліс, який дбайливо зберігала сама Москва.

Коли ми відійшли вже далеко, перетинаючи чайні плантації, я озирнувся. Маленька лісова фортеця стояла огороджена валом, як справжній замок. І я радий, що зустрівся з такими чудовими людьми, як директор Ачиф і його помічник. Вони надійно бережуть, не шкодуючи сил, цей крихітний шматочок прадавнього лісу, щоб людина, що відвідав його, забрав з собою незабутнє враження зустрічі з небаченим світом, який він не забуде до кінця свого життя.

Я дивився на Московський ліс і згадував про інший ліс - про ліс з мамонтових дерев у горах Сьєрра-Невада в Каліфорнії. Американці пишаються своїм мамонтовим лісом, тому що такого лісу більше немає у світі. І показують його туристам. Можемо ми пишатися своїм лісом із залізного дерева. Адже, крім північного Ірану, його теж більше немає ніде: ні в Америці, ні в іншій країні земної кулі.

Категория: Розповіді лісничого | Добавил: (10.12.2017)
Просмотров: 72 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
avatar