Середа
26.06.2019
10:48
Категории раздела
Поиск по сайту
Реклама
Форма входа
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 10
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Главная » Статьи » Розповіді лісничого [ Добавить статью ]

Як я колекціонував берези
Є неподалік від Владивостока дві красиві бухти - Шамора і Гумору, де жителі міста купаються і відпочивають на пляжах в недільні дні. Між бухтами, там, де береги крутіше спускаються до океану, розрісся дубняк, замінивши собою давно вирубані хвойні ліси. Я ходив по дубняку і шукав залишки хвойних дерев, як раптом натрапив на дерево, яке не бачив раніше. 

Дерево було кошлата, кора стовбурчив в сторони, а темний, майже чорний колір надавав стовбура абсолютно незвичайний вигляд. Мені здалося, що дерево нагадує собаку, яка несподівано побачила мене в кущах і здибила шерсть.

Я спробував визначити, що це за дерево, і не зміг. Листя вже опало, стовбур у корі трохи нагадував модрину, верхня його частина розгалужувалася, як у яблуні. Обережно, щоб не пошкодити дерева, я віддер кілька зовнішніх шарів кори, щоб показати під ботанікам Владивостоці. 

- Чорна береза, - сказали ботаніки. - Одне з найбільш стійких дерев на Далекому Сході проти пожежі. Коли всі дерева гинуть, залишається чорна береза.

Після цього я став придивлятися і часто зустрічав чорну березу на Далекому Сході. Ботаніки сказали правду. Кошлата деревце завжди знаходилося в перших рядах, там, де ліс рідшав, де на нього напирали степові трави або витісняли його городи. Тепер вже деревце не здавалося мені смішним. Воно чесно несла дозорну службу, не даючи лісі відступити занадто далеко, і нагадувало хороброго прикордонника, запахнувшего підлоги хутряного кожуха і стоїть наперекір всім вітрам і снігах на охорону свого кордону.

Там же, на Далекому Сході, я зустрів жовту березу з жовтим ребристим стовбуром. Тоді я вирішив почати колекціонувати берези. У моїй колекції була тепер чорна береза, жовта береза, рожева береза з Паміру і звичайна біла береза. У Північній Америці мені вдалося знайти вишневу і коричневу берези, а на Єнісеї мені показали березу сріблясту. І тут я почув, що на Далекому Сході знайшли березу фіолетову. Я уявив собі фіолетову березу у вигляді дерева зі стовбуром, пофарбованим фіолетовим чорнилом. На тлі фіолетового стовбура колишуться зелене листя.Це повинно бути незвичайно красиво.

Коли я приїхав на Далекий Схід в наступний раз, то став питати про фіолетовою березі. Однак мене чекало розчарування. Жоден з лісівників мені не міг про неї нічого сказати. Повертаючись додому, я повинен був заїхати в заповідник «Кедрова падь». Може бути, хто-небудь чув? 

На станції Приморської я чекав машину в заповідник і розговорився зі сторожем школи. 

- Була у нас фіолетова береза, та вся згоріла. 

- Як згоріла? Коли? Де?

- Згоріла, і все. Давненько це було. Ще до революції. Пожежі тоді були страшні. А берези тій зовсім невеликий острівець залишався. Так і згорів цей острівець. Після цього наш лісничий подав прохання, щоб заповідник відкрили. Ось і відкрили на його прохання нашу «Кедрову падь» в шістнадцятому році. 

- Ну, і як же вона виглядала, ця береза? 

- Як? Та так, немов її помазали шкільними чорнилом. Дуже красива береза була. А навесні молоді пагони теж виростали фіолетові, а на пагонах - білі бородавочки...

Більше я від нього нічого не дізнався. Незабаром я зустрів колишнього директора заповідника, відмінного знавця місцевої флори. 

- Знаєте, - подумавши, сказав він, - є у нас тут береза Шмідта, інакше залізна. Кора її має фіолетовий відтінок. А особливо молоді пагони навесні. Є на них і бородавочки.

Він розтлумачив мені, де знайти березу Шмідта, і я подався в ліс. Я обшарював усі лісові закутки. Я пройшов усі рівні місця і взявся за скелясті кручі. І тут мені пощастило. На одному з обривів я побачив березу... фіолетовою корою. Ні, вона не була такою фіолетовою, як мені уявлялося. Фіолетовий відтінок трохи вгадувався. Але він був, і я його ясно бачив. 

Я пішов по кручах і знайшов ще кілька дерев. У одних фіолетовий відтінок майже зникав, а в інших виявився яскравішим, ніж у тієї берези, яку я побачив першої.

Я задумався: чи не помилився дідок-сторож? Чи існувала взагалі фіолетова береза? А якщо й існувала і потім згоріла, то чому не відновилася знову? Адже береза дає так багато насіння, дає і поросль, а насіння на своїх крильцях летять так далеко... Чому взагалі береза Шмідта так поширена на Далекому Сході, що її потрібно розшукувати, як женьшень?

Я вирішив зібрати трохи насіння берези і посіяти у себе вдома. Здобувши кілька сережок, я розпорошив їх. Насіння випали на папір. Я розглянув їх. І тут мені стало зрозуміло, чому береза Шмідта так рідко зустрічається і в заповіднику і взагалі на Далекому Сході. У насіння берези завжди є крильця. Біля залізниці берези Шмідта немає крилець. Насіння-горішки не можуть відлетіти від материнського дерева і скочуються вниз під крону, і велика частина їх зникає без користі.

Існувала береза з яскравою фіолетовою корою? Можливо, що існувала. А разом з нею зростала й інший різновид берези Шмідта, з більш блідою корою. Перша згоріла, друга вціліла. Що ж тепер робити? Сумувати про втрачену березі? Ні, треба діяти і спробувати повернути втрачену березу. Чи можна це зробити? Думаю, що можна. Коли я так думаю, мені на пам'ять приходить історія з блакитний ялиною на Алтаї.

На Алтаї росте ялина блакитна, різновид звичайної сибірської ялини. Але садівникам блакить алтайської їли здалася недостатньою. Вони вирішили зробити ялина ще більш блакитний. Щоб хвоя - як пелюстки незабудок. 

Вони розшукали в лісі саму блакитну ялину і зібрали шишки. З насіння виростили маленькі блакитні ялиночки і відібрали з них самі блакитні екземпляри. Коли ці ялинки виростуть і дадуть насіння, насіння виростять молоді ялинки і з них знову виберуть самі блакитні. Називають такий прийом селекцією, тобто відбором.

Як бачите, робота цілком здійсненне, хоча і довга. Думаю, що і з фіолетовою березою можна вчинити так само. До того ж береза росте швидше їли і дає плоди-горішки раніше і частіше. Якщо ви вирішите зайнятися фіолетовою березою, напишіть заповідник «Кедрова падь». Працівники заповідника не відмовляться вислати вам жменьку насіння - більше і не треба. А щоб прискорити справу, можна вирощувати сіянці берези в шкільній теплиці при безперервному світлі. Тоді ви отримаєте за рік подвійний приріст. Чи можна навесні раніше посіяти насіння під плівкою.Не забудьте тільки, що береза Шмідта - дерево теплолюбна і на Півночі рости, мабуть, не зможе. Однак і це потрібно перевірити.

Якщо ж ви живете на Далекому Сході, в Південному Примор'ї, то можете пошукати це дерево у лісах. Може бути, вам пощастить знайти дерево з такою яскравою корою, як чорнило. 

Я розповів тут не про всіх лісових завданнях, які ви, хлопці, можете вирішити. Завдань таких безліч. Кожен лісничий може запропонувати вам кілька цікавих справ. Недарма ж всюди у нас в країні створюються шкільні лісництва, де школярі охороняють, вивчають і покращують наші ліси.
Категория: Розповіді лісничого | Добавил: (10.12.2017)
Просмотров: 98 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
avatar