Середа
26.06.2019
10:57
Категории раздела
Поиск по сайту
Реклама
Форма входа
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 10
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Главная » Статьи » Мексика [ Добавить статью ]

Що може держава
Різні міста є в Мексиці. Невеликий і красивий Гуанахуато - з церквами та монументами, побудованими ще іспанськими завойовниками, з затишними тихими вуличками, віддають часами середньовіччя, зі спокійними городянами, які люблять яскраві шати навіть в будні; здається, його перенесли з Іспанії і опустили між високих гір, розташованих на північ від столиці. Або взяти Акапулько - фешенебельний курорт, мексиканська Ніцца на Тихоокеанському узбережжі, де купаються в морі та в золоті туристи і місцеві багатії.А Оахака - це жива історія країни, місто, ніби ввібрав у себе усе багатство і красу древнемексиканской культури...

Поса-Ріка має своє обличчя, вигляд міста-трудівника. Побачення з ним позбавлене екзотичних вражень: тут немає розкішних готелів, у вітринах магазинів не красуються дорогі химерні дрібнички для туристів; серед скромних сірих будівель замість пам'ятників височіють бурові вишки. 

Нафта... Їй підпорядкований весь ритм міського життя: від розкладу кафе і закусочних, відкриваються ні світ ні зоря, до початку футбольного матчу, який може відбутися і після півночі, коли зміни кінчають трудовий день.

Нафта... Вона дає роботу майже всім жителям міста і хоча мало хто говорить про неї на дозвіллі, тінь її незримо висить над життям кожного посариканца. 

Опівдні дихає вологим жаром. Машина так розпечена, що кермо доводиться брати носовою хусткою, щоб не обпалити руки. До управління нафтовими промислами зовсім недалеко від центру. В низькому будиночку, схожому на простенький котедж, людно і гамірно: робітники-нафтовики обговорюють свої проблеми, коридорами снують люди, з дверей доносяться довгі черги друкарських машинок.

Начальник нафтопромислового району вражає своєю молодістю - йому тільки перевалило за тридцять, а він вже командує виробництвом у великій коморі мексиканського «чорного золота». Він з тієї плеяди молодих фахівців, яких готує держава на заміну іноземним інженерам і технікам. 

Ми довго розмовляємо про минулому і сьогоденні нафтового району Поса-Ріка. Колись тут безроздільно господарювали чужоземні магнати: з берегів Атлантики сира нафта в танкерах відпливала в США і Англії, щоб потім після переробки повернутися в країну у вигляді дорогих нафтових продуктів.

Націоналізація нафтової промисловості, проголошена в 1938 році, дала потужний поштовх піднесенню видобутку і продуктивному використанню «чорного золота» в інтересах держави. Були спростовані похмурі предрекания північноамериканських фахівців щодо того, що самі мексиканці не зможуть вирішити своїми силами проблему видобутку нафти і підуть на уклін до іноземного капіталу.Мексика не тільки залікувала рани, залишені саботажем американо-англійських королів нафти, але й швидко рушила вперед, спираючись на власні ресурси вітчизняних фахівців, які взяли молоду державну компанію «Петролеос мехиканос» в свої руки.

Як ні знаменитий своїм минулим район Поса-Ріки, він змушений був поступитися пальмою першості новим гігантським нафтових родовищ, відкритих в останні роки на півострові Юкатан. Ці величезні поклади «чорного золота» висунули Країну на третє місце в капіталістичному світі, попереду залишились тільки Саудівська Аравія і Сполучені Штати.

Націоналізація нафти поклала початок утворенню і зміцненню державного сектора в мексиканській економіці, який став вирішальним фактором у промисловому розвитку країни. З тих пір держава починає відвойовувати у іноземних монополій важливі економічні позиції, а шляхом фінансового заохочення стимулює приплив національного капіталу в нові необхідні країні галузі промисловості.

Крім нафти, під контроль уряду перейшли залізниці. Шляхом викупу акцій у американських компаній держава придбала всі електростанції загального користування, стало господарем телефонної мережі, майже всіх портових споруд, більшості морських суден.

Використовуючи доходи від «Петролеос мехиканос» та інших державних підприємств, виділяючи значні кошти з казни, уряду Мексики за останні десятиліття здійснили великі вкладення в промисловість. У місті Манклова виріс великий металургійний комбінат «Альтос орнос де Мехіко», що дає з іншими сталеплавильними заводами, контрольованими державним капіталом, більше половини всієї виробленої сталі. Був створений великий промисловий комплекс в Саагуне - оплот вітчизняного машинобудування.Успішно конкурує з іноземними фірмами завод по збірці автомобілів і тракторів «Диесель насіональ». За підтримки держави значні успіхи досягнуті в галузі нафтохімії. У державний сектор увійшли і багато хто інші великі заводи і фабрики. На урядові кошти були побудовані всі великі іригаційні споруди і шосейні дороги, сильно полегшили розвиток внутрішнього ринку.

Уряд Мексики подбало і про створення мережі банківських установ, і насамперед - фінансової організації «Насіональ финансьера», головного джерела державних капіталовкладень в економіку. Але все ж визначають важелі фінансів до останнього часу продовжували залишатися в руках великих приватних банків, які в гонитві за максимальними баришами не бажали рахуватися з загальнонаціональними інтересами.

Своє справжнє обличчя фінансові ділки виявили у важку пору кризи, коли почали брати за свої позики до п'ятдесяти і більше відсотків, прирікаючи багатьох менш заможних промисловців на повне розорення. Саме з їх середовища влітку 1982 року поширилися панічні чутки про можливий фінансовий крах держави, обтяженого гігантським зовнішнім боргом.

Ця паніка супроводжувалася ураганом валютних спекуляцій - полювання за доларами набула катастрофічних розмірів. Відплив валюти за кордон, не прекращавшаяся останнім часом, набула форму справжнього втечі капіталів. І в цих умовах президент Мексики Лопес Портільо пішов на крайній захід, на сміливий державний крок, який потім західна преса називала справжнім політичним подвигом.

...Увечері 31 серпня за усталеним звичаєм місцеві і закордонні кореспонденти прийшли на вулицю Букарелли, особняк міністерства внутрішніх справ, щоб отримати копію доповіді президента конгресу, яка зазвичай вручалася їм заздалегідь. Цей текст ним був особливо необхідний, тому що підбивав підсумки шестирічного президентства Лопеса Портільо, який готувався передати бразди правління своєму вже обраному наступникові Мігелю де ла Мадриду. Але доповіді журналісти так і не отримали, розійшовшись пізно вночі по домівках в явному подиві.

Не відали про те, що готується, навіть великі державні чиновники, включаючи міністрів. Про те, що трапилося, вони дізналися лише вранці наступного дня, коли їм принесли на підпис папери,- президент Мексики видав декрет про націоналізацію всіх приватних банків і ввів строгі обмеження на всі валютні операції за кордоном.

Оговтавшись від шоку, фінансова олігархія видала шалений політичний крик, заявляючи, що в Мексиці «настала ера соціалізму», хоча прийнята Лопесом Портільо міра зовсім не виходила за рамки капіталістичної системи. Просто державний сектор країни ще більше розширив поле своєї діяльності. 

Про вплив держави на економічне життя нині можна судити по тому, що на його частку припадає майже половина всіх капіталовкладень, а понад 800 підприємств, контрольованих ним, технічної оснащеності та обсягом продукції займають чільне місце в промисловості.

Державний сектор виник із прагнення Мексики до більш самостійного розвитку перед обличчям монополістичної загрози США. Революційний підйом 30-х років, який співпав з президентством Ласаро Карденаса, а потім період другої світової війни, коли капіталістичні держави різко скоротили експорт у країну, штовхнули національну буржуазію Мексики на шлях економічних перетворень, з метою захисту власних інтересів. На державу, що представляло ці інтереси, лягла важлива і відповідальна місія - створити умови для прискореного розвитку важкої індустрії та машинобудування.

Кожен президент Мексики становив шестирічну програму економічного розвитку на термін свого правління. Не всі ці програми були рівнозначні за своєю глибиною і розмахом, не всі однаково успішно втілювалися в життя. Але все ж незмінний курс на завоювання більшої економічної незалежності, на індустріалізацію приносив свої плоди. І сьогодні Мексика, обійшовши в своєму розвитку всі країни регіону, крім Бразилії, дає понад чверть всієї промислової продукції Латинської Америки;так і в капіталістичному світі в цілому її вага сильно зріс: за розмірами свого валового внутрішнього продукту вона увійшла в першу дюжину держав, наблизившись до таких з них, як Бельгія, Іспанія та Індія.

Не завжди лінія на незалежний розвиток в економіці здійснювалась послідовно: траплялися підйоми і спади, були відхилення в бік. Але держава в міру своїх сил і можливостей прагнув сприяти становленню і розширення тих галузей промисловості, які послаблювали економічну залежність від капіталістичних держав і насамперед США.

Мексиканці по праву пишаються досягнутими успіхами. «Зроблено в Мексиці мексиканцями для мексиканців» - цю фразу, як гордий девіз, можна почути всюди в країні. У ній укладено сокровенне бажання народу бути вільним від імперіалістичного гніту, бачити свою батьківщину йде по дорозі прогресу.

Але представники демократичних сил обгрунтовано і розумно застерігають від надмірного оптимізму в оцінці економічних досягнень. Індустріалізація, що спирається в основному на зусилля держави, ще тільки набирає силу. А в обробній промисловості більше 70 відсотків виробництва припадає на частку підприємств легкої промисловості, представлених невеликими фабриками і заводами.

Що стосується однієї з головних основ індустріального розвитку - машинобудування, то тут зроблені поки перші кроки. Більшу частину необхідного промислового устаткування мексиканські підприємства змушені ввозити з-за кордону, насамперед Сполучених Штатів. Залежність Мексики від північноамериканського ринку в цьому відношенні ще існує.

І ще важливий момент. Як би офіційна пропаганда не прагнула поставити державу над класами, надати йому такий собі «загальнонародний» характер, воно являє мексиканську буржуазію і служить їй. Більше того: у своєму бажанні прискорити економічний розвиток країни під приводом залучення до цієї справи приватного капіталу уряду Мексики не наважуються піти на загострення відносин з монополістами США. А ті відмінно пристосовуються до так званої «змішаної» економіки.Під захисним заслоном принципу «приватного підприємництва» вони вступають у пай зі своїми мексиканськими партнерами, а через них користуються благами держави і його сектора в економіці - низькими цінами на нафту та електроенергію, податковими пільгами і т. д.

Незважаючи на існування значного державного сектора, і велика мексиканська буржуазія, і американські монополісти мають більшу економічну силу, що накладає свій відбиток на весь розвиток країни.
Категория: Мексика | Добавил: (09.11.2017)
Просмотров: 84 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
avatar